Влада Ралко — українська художниця, кураторка та авторка. Її мистецькі практики охоплюють живопис, графіку, об’єкти та перформанс. Народилася в Києві у 1969 році. У 1987-му закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка, а у 1994-му — Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, де навчалася в майстерні професора Віктора Шаталіна.

Студентські роки Ралко припали на період зламу радянської тоталітарної системи, коли академічне середовище, ще закуте в рамки совєцького режиму, перебувало в інертному стані. На факультеті живопису основою викладання залишався соцреалістичний метод, та попри це, художниця опановувала різні техніки працюючи в майстернях академії у вільний час.

Її дипломна робота — серія живописних робіт, натхненна італійськими художниками-метафізиками Джорджо де Кіріко та Джорджо Моранді — була представлена не в стінах академії, як це було прийнято, а вже на першій персональній виставці випускниці.

Центральною темою творчості Влади Ралко є людина та спосіб її існування в межах системи. Що означає бути людиною? Що саме відрізняє людину від решти живого світу? Вона прагне оприявнити справжню людську сутність, звільнену від нашарувань «очевидних» істин і кліше. Через уважне вдивляння у буденне вона деконструює складну багатошарову політичну реальність, виявляючи приховані владні механізми, міти, ідеології та репресивні структури.

Серійність стала одним із ключових підходів мистецької практики Ралко. Художниця сприймає її як принцип «розпорошеного погляду», якому навчилася в академічній школі малювання з натури, де вчили бачити об’єкт у цілісності, уникаючи надмірної уваги до окремих деталей. У власній практиці Ралко переосмислила цей принцип: якщо в академії він слугував для точнішої передачі натури, то в її серіях він став способом утримати в полі зору весь пласт досвіду, часу й контекстів. Тіло в її роботах –це політичний простір пам’яті, травми, вразливості й трансформації.